Я жити міг серед живих,
Pадіти з вами і рости.
Та сталось так, що я не встиг,
Сказати матері-прости.
Минуть дні і ночі, проминуть роки,
Та з нами не буде вже мами.
Лиш рідний погляд, натруджені руки,
В серцях наших вічно із нами.
Мамо! Хоч очі Ваші погасли,
А сонце сира земля закриває.
Але серце Ваше материнське,
Ніколи для нас не вмирає.
Допоки сонця й світу на землі,
Вклоняємося вам матері.
Відійшла ти від нас,
Промінь сонця погас,
Залишились пекучії рани.
Не прийдеш Ти у дім,
Не пригорнеш дітей,
Рідна наша матусю й кохана.
Мамо! Хоч очі ваші Вже погасли,
А сонце сира земля закриває,
Але серце ваше материнське,
Ніколи для нас не вмирає.
Спіть спокійно рідна мамо,
Сумно нам без Вас.
Ви до нас вже не прийдете,
Ми прийдем до Вас.
Улюблений образ твій,
Материнська чеснота
Не загаснуть в наших серцях.
3 життя ти пішла,
Незбагненно рано,
Батьків печаль гнітить.
У серцях їх кровоточить рана,
Синочок твій зростає,
Не знаючи слова “мама”.
Тяжко, важко в світі жити,
А мами не має.
Плачуть очі, плаче серце,
Сонце не так сяє.
Тебе не має більше з нами,
І не прийдеш ти більш до нас.
Нема – не має з нами мами
Твоєї свічки вогник згас.
Відпочивайте, \Тату\ Мамо,
Ми будем пам’ятать про Вас.
Ви відійшли так дуже рано
Лишили з сумом й горем нас.
Лебідко наша білокрила,
Навік від нас ти відлетіла.
Лишила діточок своїх
Спасти ніхто тебе не зміг.
Господи, я щиро благаю,
Прийми нашу маму до раю
Хоч скраєчку, хоч у куточку,
Сподоби молитву дочки.
Ви, листочки зелені, тихіше шуміть.
Нашу маму рідненьку, прошу не будіть
Ще б трохи прожити,
Догледіти внуків,
На думці усе це було,
І може прожила б,
Та сонце зайшло…
