Віді йшов ти від нас,
Промінь сонця погас,
Залишились пекучі рани.
Не прийдеш ти у дім,
Не пригорнеш дітей,
Рідний тато, чоловіку, коханий.
Пішов від нас ти дуже рано,
Ніхто не міг тебе спасти.
В серцях лишив глибоку рану,
І з нами вічно будеш ти.
Так гарно сонечко сіяло,
Коли ми разом всі були,
А ти пішов від нас так рано,
Залишив смуток назавжди.
Чому ти білий світ залишив,
Дружину і своїх дітей.
Жорстокий світ ти забрав в могилу,
Гаряче серце від усіх людей.
Пішов у вічність ти від нас,
Довічного спокою.
А нам лишився тяжкий смуток,
І жаль(туга) за гобою.
Горе нам не зміряти,
І сльозами не злити, Але тебе як живого,
Будем вічно любити.
Твоє минуле-навіки з нами,
Твоє сьогодні — то біль грудей,
То жаль, то смуток, то серця рана,
Дружини, внуків і твоїх дітей.
Ти пішов від нас у вічність,
Але світла пам’ять, ніжність,
І добро твого серця
Назавжди залишиться з нами.
Ти чесно жив, любив життя,
І ось пішов у небуття.
Та залишив ти світлу пам’ять,
І вічно будеш, любий з нами.
Від нас пішов ти дуже рано,
В душі лишив болючі рани,
Не змиють горя часу ріки,
Ти в нашій пам’яті навіки.
Тебе нещастя від сім’ї забрало,
Так спи спокійно у могилі цій,
В житті тебе любила, поважала,
А зараз серце крає горя біль.
Трагічно загинув і нас ти покинув,
У розквіті літ молодий.
Сльозу витираємо і тебе пам’ятаємо,
Для нас ти навіки дорогий.
В той день, як літечко було,
І серцю так хотілось жить,
Тебе ріднесенький(а) не стало,
І ми не в силах щось змінить.
Схиляють голови сумні,
І тихо моляться в душі
Дружина, діти та онуки.
Прийми уклін наш до землі,
І тугу вічної розлуки.
Ти залишив нас на півдороги.
Як же нам цей біль знести?
Любий наш, ріднесенький, прости,
Що в останню хвилину,
Не було нас поруч, щоб тебе спасти.
Навіщо так рано покинув ти нас.
Твій образ прекрасний навіки погас,
Змиритись не можем з долею такою.
Плачимо рідний ми за тобою.
Пішов у інший, кращий світ,
В земнім житті лишивши добрий слід.
Згасла свічка
І померкли квіти,
Нема без Тебе світла і тепла,
Скажи, любимий, як нам жиги,
Як з: цим змиритись, що Тебе нема.
Твоє минуле – навіки з нами,
Твоє сьогодні – то біль грудей,
То біль, то смуток, то серця рана,
Дружини, внуків, і твоїх дітей.
Не чекайте мене – не прийду,
Не прийду ні зимою, ні в-літі.
На могилу мою ви квіти несіть,
Я так мало прожив на цім світі.
«Ви для мене найдорожчі в світі!»-
Ти сказав… І відлетів від нас,
Ти у серці нашім будеш жити,
Тої втрати не загоїть час…
Так гарно сонечко сіяло,
Коли ми разом всі були,
Та ти пішов від нас так рано,
Лишивши смуток назавжди.
Ти був добрим, чесним,
Безкорисним – завжди піклувався
Про інших більше ніж про себе.
Ми будем пам’ятати тебе завжди.
Рідненькі мої не сумуйте дуже,
Що відлетів я у далекий світ,
Ісус тут є і всі щасливі душі,
Котрих Він Серцем щирим полюбив навік.
Ніхто тебе не врятував,
Пішов з життя ти дуже рано,
Та світла постать, образ твій,
Він завжди буде перед нами.
Ти пішов і забрав,
Все щастя і радість.
Залишив все горе і сльози.
-27-
На землі усе стало нічим –
Ти залишив нас всіх зі сльозами.
Сам крокуєш у горах хмарин,
У чеканні зустрічі з нами.
А дні летять, літа проходять.
Та жаль із наших сердець не виходить.
В житті робив ти лиш добро,
Чому так скоро обламалося життя весло.
Ти пішов із життя,
Не простившись із нами,
Добрий слід залишив,
Не забути з роками.
Я пішов від Вас в далеку дорогу.
Як прийдете на могилу помоліться Богу.
Трагічно загинув,
Ти пішов і забрав все щастя і радість,
Залишив все горе і сльози.
Спасибі, рідний, що ти був.
Низький уклін тобі,
І наша пам’ять.
Ти жив не для себе,
А зі всіма і для всіх.
Пам’ятаємо і тужимо.
Ти всіх любив і пісні співав.
У сім’ї надія і опора.
Світ почорнів, світло потьмяніле,
І невтішне наше горе.
Ти пішов з життя, а з серця – ні.
Все було в нім – Душа, талант і доброта.
Іскрилося все для нас, Як світла мрія.
Любимо тебе, гордимося тобою,
І в пам’яті нашій завжди ти живий.
Як рано ти пішов, рідний,
Залишивши нам печаль і біль.
Ти пішов з життя дуже рано,
Наш біль не виразять слова.
Спи, рідний, ти наш біль і рана,
Пам’ять про тебе завжди жива.
I скінчилося життя земне,
Всі сили погасли в тобі,
Прощай же, рідний наш коханий,
Вічна пам’ять тобі.
Життя своє, прожив ти гідно,
Залишивши пам’ять нам навік,
На безмовному світі спи спокійно, Коханий мій чоловік.
Щемлячий біль втрати – люблячого чоловіка, Дбайливого татка і дідуся,
Назавжди оселився в наших серцях
Так, біль втрати важкий,
Я сльози ллю по тобі,
Залишив ти мене одну,
І пішов в далеку дорогу.
Прожив ти життя своє в турботах,
Тепер заснув ти назавжди.
Так сни спокійно, безтурботно,
З тобою завжди будем ми.
Спи, лежи, наш дідусю.
Заснув ти назавжди.
Спати тобі, спати тобі
Довгі роки.
Любила тебе, гордилась тобою,
В пам’яті моїй завжди ти зі мною.
Людина великої душі,
Рідний і улюблений,
Ти з нами.
Розум, честь і краса,
Велич душі і серця,
Доброта і сміливість –
Все в образі твоєму.
У серцях людей залишив свій слід,
Пам’ять про себе вічно жива.
Благословляю все, що було,
І кращої долі я б не шукав.
Тому, хто дорогий був за життя,
Від тих, хто любить і сумує.
Живим тебе представити так легко.
Що в смерть твою повірить неможливо.
3 життя пішов ти миттєво,
А біль залишив назавжди.
Не висловити горя,
Не виплакати сліз,
Ти радість навіки із хати поніс.
Доброту і любов ти залишив живою,
Скільки б років не пройшло:
Ми завжди пам’ятаєм та тужим за тобою…
Ти був для нас наче пташка,
Мов щебетливий соловей.
Без тебе сумно нам і важко,
І серце плаче ніч і день.
Ти пішов у далеку дорогу,
Звідки нема вороття.
Лишив нам на пам’ять про себе,
Свій погляд, та біль у серцях.
Вічний спокій дай йому Господи.
А світло віковічне,
Нехай йому світить.
Хай відпочиває у мирі вічнім.
Амінь.
Смерть забрала не твоє життя,
А мою радість.
Залишивши мені печаль і сум.
Я завжди дякуватиму Богу,
Що ти у мене був.
Ти життя любив і нас сердечно,
Тебе ми будем пам’ятати вічно.
Ти відійшов…лишилась пустота,
Яку ніхто заповнити не в силі,
Був світлий розум, щирість, доброта,
Тепер лиш сум і пам’ять в цій могилі.
Ти долі голову схилив,
Рідний дім осиротів.
У вічність темну ти пішов.
Але для нас ти дорогий,
Завжди любимий і живий,
Погасла свічка, померкли квіти,
Нема без тебе світла і тепла.
Скажи нам рідний, як без тебе жити,
І як повірить що тебе нема.
Якщо ж так призначено Богом,
Щоб пішов ти так рано від нас.
Не змогли ми змінити замислів Божих,
Щоб продовжити Богом відмірений час.
Сорок років прожили ми разом з тобою.
І голубом сивим відлетів ти від нас,
Но журба і смуток крає наші серця до болю,
Ти завжди в наших серцях в вечірній і ранішній час.
Ти чого пішов, рідненький,
До землі сирої спать?
Ти чого мене залишив
Сльози проливать?
Стоїм нахилившись, закривши ми очі,
На квітах росою сльози лягли.
Чому вдень так сумно, і кожної ночі,
( Навіщо залишив нас назавжди.)
( Навіщо пішла від нас Ти.)
Пішовши з життя,
Ти все ще живеш
У наших помислах, і мріях.
Долею дарованого не переживеш.
Ми пам’ятаємо Тебе де б не були, при любих діях.
