Краса і радість, все лягло з тобою,
А нам осталось горе і печаль.
Спи спокійно, Бог з тобою.
Тебе розбудить Ангел – прийде час.
Як чорний ворон, налетіло горе
Як чорна хмара, все закрило нам.
Немає стільки крапель в морі
Немає стільки роз,
Щоб виплакати наше горе
Дрібним дощем плакучих сліз.
В той день, коли твій голос згас
І серце перестало битись,
Той день був найстрашнішим в нас
І ми не можем з тим змиритись.
Пройдуть роки, спливуть тумани
Над світом знов зійде зоря
Та не зітруться тії рани
Що принесла нам смерть твоя.
Світла пам’ять про тебе
І гірка біль втрати
Назавжди залишиться
В наших серцях.
Твоїм теплом були і ласкою зігріті
Ми поховали тут все найдорожче в світі
Від всіх життєвих мук душа твоя спочине,
А пам’ять і любов про тебе ніколи не загине.
Хай буде спокійним твій сон
Тебе ми не в силах забути
Ми тебе як живого (ю)
Будем вічно любити.
Вогонь життя раптово згас,
Печаль і смуток серце ранить
Низький уклін тобі від нас
І вічна пам’ять.
Як прийдете до могили
Низько поклоніться
І за мене й мою душу
Щиро помоліться.
Тому, хто дорогий був при житті,
Від тих хто пам’ятає і сумує.
Раптово згас твій зір,
І серце перестало битись,
Нам став немилий білий світ,
І ми не в силах з цим змиритись.
Скорбота безмежна – Пам’ять вічна.
Подумки вічно з тобою…
Живі Ви були – наша надія
Тепер Ви стали -наша печаль.
Біль серце стискає,
Плаче гірко душа
Більшого горя не має
Як втрата Вашого життя.
Нехай твоя добра і щира душа,
Знайде блаженний спокій в житті вічному.
Ми завжди будемо пам’ятати, любити,
І сумувати за тобою.
О Боже мій милий,
Така твоя воля,
Таке моє щастя,
Така моя доля.
Такого милого, святого,
Такого доброго, як Ви.
Такого щедрого, простого,
Нам вже ніколи не знайти.
Понесли б Тобі сум та жаль
І дорогого б Тебе обняти,
Є велика людська печаль
В тім щоб втратити, жалкувати …
Як скоро погасло життя,
Як скоро закрилися очі,
Сумує без Тебе рідня,
Щодня і щоночі.
Багато на думці ще жити було,
І може прожив би, та сонце зайшло.
Прийми уклін наш до землі,
І тугу вічної розлуки…
Ваш вічний спокій, –
Наш безмежний жаль…
Так сумно, пусто, самотньо без Тебе,
Але ні сльози, ні наша любов,
Не зможуть Тебе розбудити.
Є сила, що може забрати життя,
Але з пам’яті рідних – ніколи…
Пройдуть роки, спливуть тумани,
Над світом знов зійде зоря.
Та не зітруться ті всі рани,
Що принесла нам смерть твоя.
Життя, як мить, – уже й нема,
Лиш пам’ять буде, як жива.
Нехай Господь Бог буде для Вас
Не суддею – а спасителем.
Холодний вітер листя носить,
А за дверима вже зима,
Серце болить, душа голосить.
Тебе із нами вже нема.
Без тебе хата опустіла,
Не переступиш вже поріг.
Сюди не прийдеш вже ніколи,
Не стрінеш родичів своїх.
Болить душа і сльози ллються,
Стражданню нашому нема кінця.
В життя Тебе вже більше не вернути,
Бо сил нажаль у нас нема…
З болем в душі, З пам’яттю в серці.
Як рано відцвіла весна,
І обірвалося життя на пів дорозі.
Скорбота й горе серце обійма,
Та повернути нам тебе ніхто не в змозі.
Нема на світі таких слів,
Щоб передати наше горе,
Наш плач сердець, наш крик душі,
Ти не почуєш вже ніколи.
Жаль серце стискає,
Плаче гірко душа,
Більшої втрати немає,
Як втрата Твого життя.
Одною квіткою земля бідніша стала,
Одною зіркою багатші небеса.
Ви у вічність пішли,
Де нема вороття.
Але пам’ять про Вас,
Ми несем все життя.
Суди нас мудрістю
І милістю своєю Господи.
Вічна і добра пам’ять про Вас
Назавжди залишиться в серцях
Рідних, близьких і знайомих.
Блаженного спокою в житті вічному
Царство небесне Душі Вашій
Світла Вам пам’ять.
Ти спи, а я живу,
Ти жди, а я прийду.
Ми не в силі природу змінити,
І не в силі нічого вернуть.
Ми вмираємо кожної миті,
Тільки спогади вічно живуть.
Не серед нас – та вічно з нами…
У снах, у пам’яті, в думках…
В цій домовині все моє життя,
Обірвалась мрія серед білого дня,
Сонечко ясне, зорі прекрасні,
Чому ви для мене так рано погасли.
Той день коли твій погляд згас
І серце перестало битись,
Став найстрашнішим днем для нас
І ми не можем з цим змиритись.
Не чути голосу твого
Закрили хвилі ясні очі.
І заховали в цій німій могилі
Всі наші сподівання і надії.
Пам’ять про тебе назавжди залишиться в наших серцях.
Спорожніла без Вас земля і
Потекли сльози у нас
Вічна пам’ять вам!
Схиляємось перед тобою,
А пам’ять про тебе
Нехай буде вічною.
Міцно стискається серце
Гірко плаче душа…
Гіршої втрати немає.
Ніж втрата вашого життя.
В скорботі голови схиляєм,
Сумуєм, любим, пам’ятаєм.
Ми пісню Твою доспіваєм
У дітях і внуках продовжим життя
Та серце від болю стискає
Бо Тебе вже між нами нема.
У вічній скорботі…
Любимо і пам’ятаємо.
Пішов у вічність ти від нас,
До вічного спокою –
А нам лишився тяжкий жаль
І туга за тобою.
Твій вічний сон – наш смуток і печаль.
Іх розлучило життя, але смерть з’єднала. Дві чисті душі тепер в одній могилі.
Тебе, як власне серце, не можна забути і замінити.
Скорбота про тебе і гіркота втрати
Будуть вічно в наших серцях.
Не говори з тугою: «.їх немає…»,
Але з вдячністю – «…були».
Немає горя більшого на білому світі,
Як життя твоє що згасло у розквітті.
Життя без Тебе порожнє.
Там де жила мрія –
Вмиваються в сльозах квіти.
Тобі вічний сон, а нам вічна туга.
Повернути не можна, забути неможливо.
Земна дорога – коротка, Пам’ять – вічна.
Пам’ятаємо, любимо, тужимо.
Світлий, чистий образ твій завжди з нами.
Вічна пам’ять про тебе в серцях рідних.
Тепло душі твоєї залишилося разом з нами.
Світла пам’ять про тебе,
Назавжди залишиться в наших серцях.
Слова і сльози безсилі передати
Всю глибину нашого горя.
У серцях і пам’яті завжди ти з нами.
Спасибі за разом прожиті роки…
Невиліковний біль розлуки.
Розлуки тій – ідо назавжди.
Живим тебе представити так легко,
Що в смерть твою повірить неможливо.
Як плаче серце, біль не передати.
Сумуєм і пам’ятаєм кожну мить.
Не в силах час болючий вгамувати.
О, Боже поможи, нам розлуку пережить.
Більшого ми не могли втратити,
Нашій скорботі немає кінця.
Біль не висловити, не описати,
Дуже мало цього вірша.
Однієї зірки стало менше на землі.
Одною зіркою на небі більше стало.
Одною квіткою земля бідніше стала.
Душею одною – багатші стали небеса.
Як багато нашого пішло з тобою, Як багато твого залишилося з нами.
Тебе – як власне серце,
Неможна забути і замінити.
Не висловити словами Всієї скорботи і печалі, В серцях і пам’яті – Завжди ти з нами.
Словами не висловити,
Сльозами не виплакати наше горе.
Ти завжди в наших серцях.
Не чутно голосу рідного,
Не видно добрих, милих очей
Навіщо доля була жорстока?
Як рано ти пішов(ла) від дітей.
Твій цвіт життя
Жорстока смерть спалила,
А нам лиш смуток – жаль,
Та біль на пам’ять залишила.
Ми не в силі природу змінити,
І не в силі нічого вернуть.
Ми вмираємо кожної миті,
Тільки спогади вічно живуть.
Там де впадуть ваші сльози,
Там де квіти зацвітуть,
Не забудьте мої рідні,
Що я навіки тут.
Життя, як мить – уже й нема,
Лиш пам’ять буде, як жива.
Серця наші сповнені болем й журбою,
Сумуємо й тужимо ми за тобою.
Смерть є новим народженням,
Народженням до життя,
Яке не скінчиться ніколи”
Відпочивай у покої вічнім.
Та біль, що в серці закипіла,
Разом з сльозами не втече,
Лиш камінь цей навіки,
Любий образ збереже.
Народжуємось, щоб померти,
І помираєм, щоб жити.
Вічна пам’ять, вічний спокій…
Нехай земля тобі буде лебединим пухом.
Твоя зоря навік погасла,
Лишила смуток нам і жаль.
Ми пам’ятаємо про тебе,
В серцях у нас завжди печаль.
Ти був(була) для нас неначе пташка,
Мов щебетливий соловей.
Без тебе сумно нам і важко,
І серце плаче ніч і день.
Нестерпний біль словами не розкажеш,
Не передасть і камінь цей.
Своєю посмішкою ти нас не розрадиш,
Тебе нема і сказано цим все.
Помилуй мене Боже
По великій твоїй милості.
Вічний тобі спокій,
А нам – довічна скорбота…
Смуток і біль нам серця розриває,
Тепер поміж нами тебе вже немає,
Голосу твого ми чути не будем,
Але про тебе повік не забудем.
До твоєї передчасної могили Наша стежка не заросте. Рідний твій образ, образ милий, Завжди сюди нас приведе.
-103-
Щоб біль нам виміряти нашу,
Нам дуже Важко підібрать слова.
І пам’ятать Тебе ми будем вічно,
Бо пам’ять про Тебе в нащадках жива.
Підкралась люта смерть,
Забрала із собою.
Так сумно нам без Тебе,
В думках завжди з Тобою…
Тебе вже нема, а ми не віримо,
В душі у нас ти назавжди.
І біль свою від тієї втрати
Нам не залікувати ніколи.
Мене Ви не кличте,
До вас не прийду.
До мене не йдіть,
Я вас не зову.
Великої скорботи не виміряти,
Сльозами горю не допомогти.
В душі – затишшя після грому…
В душі – нетліюча зола…
В душі – як в опустілім домі —
Хоч стіни є, але нема тепла…
Смерть твоя забрала у нас силу і радість,
А усмішка твоя і доброта,
Вічно буде у наших серцях.
… і кожне літо, осінь і весну
в стеблині, зерниці, росині
хоча б відлунням. А воскресну.
